7 серпня 1997 року я стала директором нашої школи  

Тоді у школи були великі проблеми: у басейні відпадав кахель, система знезараження води була в аварійному стані, дах протікав у багатьох кабінетах та у коридорах, паркет був пошкоджений. Ми намагалися самостійно покращити умови в нашій школі (самі шили фіранки на вікна, озеленювали коридори та навчальні кабінети тощо), та цього було недостатньо. А грошей на ремонт ніхто не виділяв. Тому в 2002 році, коли були вибори до міської ради, я вирішила стати депутатом, щоб хоч якось допомогти вирішити ці проблеми. Я проводила бесіди з людьми, збирала батьків, запрошувала мера для того, щоб він допоміг школі.

За 4 роки було зроблено багато: відновлений та повністю відремонтований басейн разом із роздягальнями та душовими кабінками, замінена система водопостачання, у школі були поставлені нові вікна та батареї, зроблений новий дах. Окрім цього, я приділила велику увагу позашкільній роботі: було збудовано багато дитячих та спортивних майданчиків, на велике прохання батьків прокладена дорога біля школи та багато іншого. Через кілька років після того, як я стала директором, у нашій школі були відкриті ліцейні класи. Коли я була головним інспектором управління освіти, то на той час у місті було близько 40 000 учнів, 5 частина яких була зосереджена саме у нашому 9 мікрорайоні. Та багато з них їздили навчатися в інші школи міста, де були профільні класи. Тому, в першу чергу заради дітей, у нашій школі були створені ліцейні класи завдяки моїм великим зусиллям та праці Мірошниченко Наталії Миколаївни, яка на той час вже була моїм заступником. Я була у різних містах України, в Еревані, у США, і, звичайно ж, я відвідала багато шкіл для того, щоб перейняти якийсь досвід, навчитися чомусь. І я повинна сказати, що матеріальне забезпечення цих шкіл, можливо, краще за наше, та дисципліна там набагато гірша. Немає, перш за все, шкільної форми, діти вдягаються за бажанням, немає комфортних умов для їх навчання та відпочинку на перервах. Кілька років тому в нашу школу приїжджала делегація з Турції, минулого року була проведена Всеукраїнська учнівська олімпіада з історії. Діти були усім задоволені, зазначили, що не бачили ще такої затишної та красивої школи, як наша.

Але що мені сподобалося у закордонних школах – то це окремі індивідуальні шафи для кожної дитини, де вони могли б зберігати речі, залишати книжки. Та цього у нас, на жаль, ніколи не буде, адже кількість учнів у наших школах у декілька разів більша, ніж у закордонних. У 2009 році я стала Заслуженим Учителем України. Це звання є дуже почесним і я ним, звичайно ж, пишаюся. Коли мені спочатку зателефонували додому і сказали про це, то я одразу навіть не повірила. Мені вручив цю нагороду Президент України Віктор Ющенко у Глухові.

Своїм особистим життям я задоволена. Я одружена вже багато років, маю 2 доньок, 3 онучок. Що ще потрібно людині для щастя? Зі своїм чоловіком ми познайомилися в інституті. Він тоді навчався на 3 курсі, а я тільки на 1. Ми разом із ним їздили до інституту, навчалися на одному факультеті, відвідували разом різні заходи, змагання, і так у нас зародилося кохання. Потім через 2 роки ми одружилися, а ще через півтора роки у нас народилася перша донька.

Моїм життєвим кредо є такі слова: «Секрет успіху керівника полягає в успіхові його педагогічного та учнівського колективів.» Це дійсно так, адже всі успіхи, які сьогодні має наша школа - це не тільки мої досягнення, а й всього педагогічного колективу, який сприймає мене як керівника, який мене підтримує, який допомагає впроваджувати в життя всі нові ідеї, і, звичайно, це перемоги учнів нашої школи. Тобто, моя дитяча мрія здійснилася, і навіть більше.

Я дуже рада, що сьогодні рейтинг нашої школи найвищий у місті. Я обіцяю, що і надалі робитиму все для розквіту нашої школи.

Інтерв`ю брали Рижа Тетяна, 10Б

Та Борисенко Анастасія, 10Б